<< Главная страница

ДВА ДИПЛОМАТИ. Данило Галицький та Олександр Невський: полIтика в умовах монгольського панування orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=15923


Немає двох людей, хай навiть схожих за характером, якi б дiяли цiлком однаково в тих самих обставинах. Це можна сказати i про вiдомих дiячiв iсторiï. Здавалося б, дуже подiбнi мiж собою дiï звитяга у вiдчайдушнiй боротьбi; хитрiсть у дипломатичних маневрах; принизливi поступки вороговi, що має в багато разiв бiльшу вiйськову та полiтичну потугу виявляються, при уважному вивченнi, аж нiяк не подiбними. Бо зовсiм з рiзних мiркувань можна виказувати вражаючу вiйськову доблесть: це може бути i емоцiйний, i бездумний рицарський порив, i спокiйна, продумана готовнiсть вiддати власне життя за надособистiснi цiнностi: Вiтчизну, iдею, соцiальну справедливiсть.
Так само з рiзних причин можна свiдомо йти на, з першого, зовнiшнього, погляду, безнадiйну капiтуляцiю перед противником. Тут, знову ж таки, можна говорити або про певний духовний крах, явну зраду або про холодний розрахунок: зберегти силу, перечекати, уникнути кривавоï новоï вiйни, якщо немає поки що жодних шансiв на успiх. Коротше кажучи, був правий Вольтер, котрий стверджував, що Бог криється в деталях…
Ми поговоримо сьогоднi про дипломатичну дiяльнiсть двох знаменитих князiв середини XIII ст. Данила Галицького й Олександра Невського. Обидва вони були не лише вiдомими тодi полководцями та володарями-державця- ми, але й неабиякими полiтиками, бо прагнули i нерiдко вмiли передбачати наслiдки своïх учинкiв. Данило Галицький, правитель єдиного вцiлiлого тодi на захiдноукраïнських землях державного утворення, Галицько-Волин- ського князiвства, та Олександр Невський, великий князь Володимиро-Суздальський, князь Новгородський, дiяли як полiтики у 4060-х роках XIII ст., одразу пiсля монгольськоï навали, що стала i, очевидно, залишається аж до XX столiття найстрашнiшою бiдою в iсторiï всiєï Схiдноï вропи. I доводилося ïм говорити з чужинцями не так мовою зброï, як мовою принижених переговорiв. Подивимось же, чи однаково вони робили це.
А спочатку розповiмо про найжахливiший момент у життi Данила Галицького, хороброго воïна, будiвничого держави, людини гордоï та несхибноï. Це було, коли вiн мусив поïхати до ставки могутнього Батия, хана Золотоï Орди, i, визнавши його владу, уклонитись монгольському володаревi. Iпатiïв- ський лiтопис, звiдки взятий цей переказ, створений на основi галицьких джерел, вiдносить цi подiï до 1250 року. Ось уривок з лiтопису:
У лiто 1250 надiслав хан Могучей (монгольський. I. С.) послiв своïх до Данила Галицького зi словами: Дай Галич! (столицю Данила. I. .). Був Данило у скорботi великiй, бо не змiцнив вiн землю свою мiстами, i, подумавши з братом своïм, поïхав вiн до Батия, сказавши: Не дам i половини вiтчизни своєï, але поïду до Батия сам.
…I прибув Данило в Переяслав (центр князiвства Пiвденноï Русi. I. С.), i зустрiли його там татари. I побачив вiн, що немає в них добра, через що й почав тужити душею. Бачив вiн, що ними володiє диявол, бачив ïхнi чаклунськi
блудодiйства й мрiяння препоганi Чингiс- хановi, його кровопролиття численнi та ворожби. Царей, князiв та iнших володарiв, що приходили, водили вони навколо куща поклонятися сонцю i мiсяцю, i дияволу, i померлим батькам своïм, i дiдам, i матерям у пеклi. О, препогана зваба ïхня!
Звiдти приïхав Данило до Батия на Волгу, маючи намiр йому поклонитися. Там прийшла до нього людина князя Ярослава (Олександра Невського батька, який ïздив в Орду ще в 1246 роцi й був там отруєний. I. С.) та сказала йому: Брат твiй Ярослав поклонився кущу, i тобi треба буде поклонитися. I вiдповiв йому Данило: Диявол мовить вустами твоïми. Хай перекриє Бог вуста твоï, i нехай не буде чутно слово твоє.
Данило Галицький
У той же час Данило був покликаний Батиєм та позбавлений Богом вiд злого ïхнього бiснування та ворожбитства. Вiн поклонився Батиєвi за звичаєм ïхнiм та увiйшов до нього. Сказав йому Батий:
Данило! Чом ти давно ще не прийшов? А що нинi прийшов, то добре є. Чи п'єш ти чорне молоко, наше питво, кобилячий кумис?
Данило вiдповiв Батию: Досi не пив, тепер же, якщо ти звелiв, вип'ю. Батий же сказав: Ти вже наш, татарин. Пий наше питво.
Данило, випивши, поклонився за звичаєм ïхнiм, виголосив промову свою…. А пiсля того, як Данилу (така була особлива милiсть завойовникiв!) надiслали вино (Бо не звикли ви пити молока сказала велика княгиня татарська), лiтописець не витримує й дає такий вражаючий коментар:
О, злiша вiд усякого зла честь татарська! Данило Романович був князем великим, що володiв Руською землею, Києвом, i Володимиром (Волинським. I. С.), i Галичем, та iншими краïнами. Нинi ж вiн сидить на колiнах (Данило сидiв з татарами за ïхнiм звичаєм, пiдiбгавши пiд себе ноги. I. С.) i холопом називається, життя не вiдчуває, а вони данини прагнуть, i грози приходять! О зла честь татарська! Його батько (князь Роман Мстиславович. I. С.) був цар у Руськiй землi, вiн пiдкорив Половецьку землю, воював iншi краïни. Якщо вже його син не змiг прийняти честi, то хто ж iнший зможе? Адже злобi татарськiй й лестощам немає кiнця.
I резюме розповiдi лiтописця: Був же в них князь Данило 25 днiв i був вiдпущений, i доручена йому була земля його (тобто вiн отримав Батиєву санкцiю на княжiння. I. С.). I прийшов вiн у землю свою, i зустрiв його брат та сини його, i був плач про образу його та велика радiсть з того, що здоровий вiн.
Отже, чи став Данило Галицький вже татарином, уклонившись всесильному хану? Аби правильно вiдповiсти на це запитання, варто уявити не лише дальшi подiï та вчинки Данила, а й загальну ситуацiю на Русi. Найбiльшi руськi мiста, Киïв та Чернiгiв у тому числi, лежали в руïнах. Про масштаби погромiв монголiв красномовно свiдчать замiтки католицького монаха й дипломата Плано Карпiнi (хоча сучаснi iсторики вважають його свiдчення дещо перебiльшеними); вiн через декiлька рокiв пiсля захоплення Києва Батиєм вiдвiдав давньоукраïнськi землi, прямуючи до Каракорума столицi Великого Хана: згарища, людей обмаль, земля майже не обробляється, знищена вся полiтична структура, засобiв для спротиву мiнiмум! Легко уявити, як нестерпно боляче було бачити все це саме Данилу, який ще 20-рiчним юнаком пiд час битви при Калцi (1223 рiк) звитяжно, у перших рядах руського вiйська, бився з полководцями Чингiсхана, Джебе та Субедеєм… Але що було робити?
Для себе Данило вiдповiв на це запитання так: треба уникати вiдкритого збройного конфлiкту з монголами, зберiгаючи з ними, по можливостi, лояльнi зв'язки. Бо такий зв'язок, хоч i був фактично схожим на васалiтет, дозволяв розпочати вiдновлення зруйнованого i зберегти основи державностi. Одночасно треба змiцнювати вiйськову, економiчну та полiтичну самостiйнiсть Галицько-Волинських i в цiлому руських (украïнських) земель i шукати союзникiв у Захiднiй вропi, у сусiдiв захiдних, пiвнiчних та пiвденних, щосили прагнучи створити своєрiдну антимон- гольську коалiцiю: можна не сумнiватися, що образу, завдану Батиєм, Данило не забув!
Тут треба уяснити собi, яку стратегiю проводили монголи (у першу чергу очолювана Батиєм до його смертi в 1255 р. Золота Орда) щодо захопленоï слов'янськоï територiï у Схiднiй вропi. Стратегiя ця полягала передусiм у тому, щоб зiштовхувати мiж собою два найбiльшi схiднослов'янськi державнi утворення Володимиро-Суздальське та Галицько-Волинське князiвства. Але треба було враховувати вагомi успiхи у справi державноï консолiдацiï, що ïх вдалося досягти Данилу Галицькому: вiн у декiлькох битвах перемiг агресивних польських та угорських сусiдiв, яскравим прикладом перемог була битва пiд Ярославом 1245 року. Данило змiцнив свою владу та об'єднав пiд своєю рукою, як тодi казали, всi iсторичнi галицько-волинськi землi. Захiдноєвропейськi володарi ставились до Данила з належною повагою, а римський папа Iнокентiй IV, як вiдомо, надiслав Данилу королiвську корону. Беручи до уваги все це, влада Орди визнала за найкраще створити мiцну, тривалу противагу норовливому галицько- волинському князю. I найкраще на цю роль пiдходив уславлений переможець шведiв та нiмецьких псiв- рицарiв, святий i благовiрний князь Володимиро-Суз- дальський, Новгородський i певний час (з 1250 до 1253 р. за згодою монголiв!) Киïвський Олександр Ярославич, прозваний Невським.
Монгольський володар (ймовiрно, великий хан Угедей дядько Батия). Портрет XIII ст.
Данило Галицький був у Батия в Ордi, як ми розповiдали, 1250 року, лише один раз i ця поïздка здобула яскраве художнє вiдображення в лiтописi. А тим часом Олександр Ярославич Невський вiдвiдував монгольську столицю як мiнiмум тричi (деякi iсторики вважають, що п'ять
разiв), причому про це повiдомляють надзвичайно скупо, лише як перелiк княжих дiй: був, бачився з ханом, повернувся… Що ж робив святий i благовiрний Олександр у ставцi Батия та його спадкоємцiв у владi? Вiдповiдь у реальних iсторичних подiях 50-х та 60-х рокiв XIII ст. Нагадаємо про них.
Здiйснюючи свою полiтику стримань та противаг, не дозволяючи жодному князевi посилитися за рахунок iншого (як бачимо, полiтика ця є старою як свiт, а сучаснi нашi президенти, мабуть, щиро вiрять, що вони тут є першовiдкривачами!), монгольськi хани, проте, зiткнулися з непередбаченою подiєю. А саме: раптово зблизилися, причому на протиординськiй платформi, князь Данило Галицький та молодший брат Олександра Невського, з 1250 p., згiдно з монгольським ярликом, великий князь Володи- миро-Суздальський Андрiй Ярославич. Цей союз двох князiв, як i було заведено в середнi вiки, закрiпили союзом сiмейно-династичним: одруженням Андрiя Ярославича та дочки Данила Галицького. Отож, кланяючись Ордi, Данило та Андрiй готували широке повстання проти панування монголiв.
дальського Ярослава Всеволодовича! Зрештою Олександр Невський буквально випросив у Батиєва сина Сартака ординську рать, аби з ïï допомогою зiгнати брата з великокнязiвського столу.
Андрiй, одразу дiзнавшись про поïздку брата до Орди i про насування монгольського вiйська, за свiдченням лiтописця, вигукнув у законному гнiвi: Господи! Що се є, доки ж нам мiж собою сваритися й наводити один на одного татар!. Проте сталося те, що сталося… На Володимиро- Суздальську землю рушили ординськi вiйська пiд командуванням царевича Неврюя. В iсторiю це вторгнення увiйшло пiд назвою Рать Неврюєва. У Першому Софiйському лiтописi розповiдається, що князь Андрiй вийшов зi своïми полками назустрiч Нев-I що ж зробив звитяжний борець проти iноземних загарбникiв Русi Олександр Ярославич Невський? У 1252 роцi (добровiльно чи за викликом хана iсторики й досi сперечаються) вiн ïде у ставку Батия. Той якраз тодi домiгся обрання на великоханський престол свого висуванця i тим самим значно пiдсилив своï позицiï. Олександр Невський звертається до нього зi скаргою на брата Андрiя за те, що той нiбито вiдняв у нього владу великого князя й, гiрше того, затримує виплату данини Ордi. Вдумаємось: кому саме скаржився Невський (до речi, переможець гiгантського телеконкурсу 2009 року Iм'я Росiя) скаржився вiн убивцям, котрi з полiтичних мiркувань за шiсть рокiв до того отруïли його батька, великого князя Володимиро-Суз-
рюю, i на рiчцi Клязьмi сталася сеча велика. Данило Галицький, який був занадто далеко, не встигав послати допомогу своєму союзниковi князю Андрiю, та й на власних захiдних кордонах у Данила вистачало клопотiв. Володимир- ська, суздальська i тверська дружини були розбитi в битвi при Клязьмi, князь Андрiй утiк у Новгород, а далi у Швецiю. Погром Володимиро-Суздальськоï землi лише ненабагато поступався Батиєвому жахiттю 12381240 рокiв. Олександр Невський повторно повернув собi Володимиро- Суздальське велике княжiння…
Данило, чиï позицiï, незважаючи на королiвську корону, трохи пiзнiше надану папою Iнокентiєм, були вiдчутно послабленi, маючи дуже мало надiï на європейську допомогу, все ж вiдважився вступити в боротьбу з Ордою. У 1257 роцi вiн вигнав з галицьких та волинських мiст монгольських баскакiв (збирачiв данини) та ординськi гарнiзони. Пам'ятаючи про те, що свого часу Батий не зумiв узяти анi Кременець, анi Холм, Данило Галицький поспiшав укрiпити мiста.
У 1259 р. вiйсько Куремси, одного з ординських князiв- воєначальникiв, спробувало повернути втрачене, але змушене було вiдступити. Проте Орда надiслала значно потужнiше вiйсько на чолi з баскаком Бурундаєм, який, розумiючи, що сила галичан у фортецях, зажадав, щоб Данило знiс крiпоснi стiни в усiх мiстах. Довелось виконати цю вимогу, бо вiйськових засобiв для опору Бурундаю, на жаль, не було. Проте до самоï смертi (1264 р.) Данило Галицький був полiтичним супротивником Орди i являв собою вiдчутну загрозу для неï.
А що ж робив у тi роки Олександр Ярославич Невський? Вiн дуже успiшно придушив повстання у Новгородi в 1257 роцi. Воно сталося через намiри Орди провести в цьому великому та гордовитому мiстi (до речi, так i не окупованому свого часу Батиєм) перепис населення для правильного J__
стягування данини. Звичайно ж, новгородцi, особливо незаможнi (меньшие люди) вкрай обурилися. Коли ж прибули окаянные татары сыроядцы Беркай и Касачик, щоб грабувати громадян, люди повстали. I тодi Беркай та Касачик кинулись за порятунком до князя Олександра, який був тодi саме в Новгородi, волаючи: Дай нам сторожу, аби не вбили нас!. Що i зробив, без вагань, великий захисник руськоï землi (про це розповiдає 1-й Новгородський лiтопис). Бiльше того, вiн, щойно новгородцi оголосили про вiдмову проводити перепис, негайно зiбрав суздальськi та володимирськi полки, провiв ординських чиновникiв у Новгород пiд охороною свого вiйська, сина Василя за непокiрнiсть i пiдтримку повсталих вiдправив у заслання, багатьох активних учасникiв заколоту стратив. Чи потрiбнi коментарi?
* * *
Олександр Ярославич помер 14 листопада 1263 року за досi не з'ясованих обставин, повертаючись iз третьоï (а може, i п'ятоï) поïздки в Орду i, очевидно, отримавши там якiсь новi iнструкцiï. Фактом є те, що якраз вiд часiв Данила Галицького та Олександра Невського iсторичнi шляхи Галицько-Волинськоï та Володимиро- Суздальськоï землi ще бiльше розiйшлись. Перша дедалi бiльше прагнула на Захiд, де й шукала союзникiв проти батиєвих нащадкiв (на лихо Украïнi, цi захiднi союзники виявилися занадто вже агресивними). А друга почала шукати шляхи для тривалого спiвiснування з деспотичним Сходом. Добре написав про це лояльний монархiст (i республiканець у душi в молодостi) Микола Карамзiн: Тривале плазування перед татарщиною не могло, на жаль, не вiдбитися на моральному обличчi держави Московськоï…
IгорСЮНДЮКОВ, День
20 травня 2011 р.

ДВА ДИПЛОМАТИ. Данило Галицький та Олександр Невський: полIтика в умовах монгольського панування orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=15923


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация